Оксана Коваленко


   У дитинстві Тарас погано сходився з хлопцями-однолітками. Навіть з власними орачами йому не дуже подобалося гратися. А от ч сестричками бавитись полюбляв.
Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою Оксанкою. От і грався малин Тарасик з ними обома.
А потім були смерть матері, відьмочка-мачуха, яка гнала Оксану з двору. Смерть, батька і життя у дяка, пошуки вчителя-мадяра і повернення до домівки, де вже хазяїнував одружений Микита. Була праця пастухом біля громадської череди. І були безсмертні вірші.
1. "Ми в купочці колись росли.."
2. "Мені тринадцятий минало..." 
3. "Мар'яна-черния" (вступ)
4. "Катерина" (10частина).
5. "Слепая" ("Кого ридая призову я. - И злое серце человека ее любви не пощадит".
6. "Не кидай матері"
У 
1928 році доля розлучила Тараса з Оксаною. Кріпак-козачок змушений був мандрувати зі своїм паном у Вільно.

Даремно вона казала йому:
Поїдеш з панами.
Знайдеш собі шляхтяночку
Забудеш Оксану! Поїхав. Таки знайшов собі шляхтяночку. Та Оксану таки не забув. Навіть в останньому вірші Оксанкою з його дитинства світяться рядки:


Поставлю хаточку, садок.
Кругом хатини насаджу:
Прилинеш ти у холодочок.
Тебе, мов кралю, посаджу.


Перше кохання, мабуть, найсильніше, обірвав пан Енгельгард, забравши з собою Тараса-козачка у далекі мандри світом, а його кохану - Оксану Коваленко - у січні 1840 року  видав заміж за кріпака К.М.Сороку. Так що коли Шевченко отримав нарешті волю і повернувся в свою Кирилівку, вона вже була заміжньою жінкою. Шевченко ж зберіг її образ на все життя і не раз відтворював у поезіях.

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились,

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди.


"Ми в купочці колись росли.."

Немає коментарів:

Дописати коментар