Ликера Полусмак

Ця любов обернулася моральною трагедією для поета. Вибір знову був невдалий – вільнонаймана служниця  петербургського дворянина О.Макарова Ликера не вкладалася в рамки жінки-невільниці. Це був пустоцвіт, пристосуванка, дівчина-метелик, який сам не знає, куди летить і чого хоче. Вона напевно й близько не уявляла, з ким звела її доля.   

            Напрочуд точно описала її Ліна Костенко:

  Той любить Фані Брон, той любить Беатріче,

  Лауру, Ганську або Наталі.

  Коштовні імена на бархаті сторіччя!

  Немеркнучі зірки на обріях землі!

  О, скільки взято нот і списано паперу!

  Шкода, як ореол не держиться чола.

  Коли безсмертя впало на Ликеру,

  Вона якраз по бублики ішла.

            Вітрогонка, вихована в умовах, коли пани дбали про красиву покоївку, а не про її мораль, Ликера жила за законами столичної прислуги. Є спогади, що віддавалася лакеям за смажене курча, вкрадене на кухні й принесене в кишені. Є й важливіші факти, адже цей Шевченко не брав до уваги, бо прочитав “Ледащицю” Марка Вовчка і вважав таку поведінку протестом проти кріпацтва.

            Ось Ликері не сподобалося, коли дізналася, що Шевченкова сестра проста селючка і ходить в національному одязі.

            Ось, коли Шевченко передав нареченій “Граматику” і хрест, другий вибрик: “Взявши хрест, Ликерія спитала, що він коштує, а потім питає: “Де ж проба?” другим разом, приїхавши до нас, Шевченко дав Ликері букет з польових квіток. За кілька хвилин той букет валявся біля рундука. Коли ж Шевченко найняв нареченій квариру, забагла наймички... Але Тарас Григорович був настільки засліплений любов’ю, що й слухати не хотів найкращих друзів, коли відмовляли побиратися з Ликерою: “Хоч би і батько мій рідний встали з домовини, то я б і його не послухав”.”

Моя ти любо! Усміхнись,

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести,

І поховать лихе дебеле

В хатині тихій і веселій.

“Ликері”