Катерина Піунова

Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій, незважаючи на 28 років різниці між ними. Що це було? Мана, сп’яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії – сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка. Кучерява Катерина (яке символічне для поета ім’я!) була фатально схожа на першу, осяяну дитинством, кохану Оксану.

Вона сама ще була занадто юною, нерозумною чи нерозуміючою, а може й ще  неготовою стати дружиною такої неординарної особистості, як Шевченко.

То чи варто осуджувати 15-літню Катерину Піунову, яка нібито принизила, використала дружбу Шевченка з Щепкіним, пробиваючи собі шлях в актриси, і, врешті, відмовилася вийти заміж. Розуміння, хто такий Шевченко, до неї, як і до більшості сучасників поета, прийшло згодом: “Адже мені ще п’ятнадцяти років не було! Ну що я тямила! Мені здавалося, що в Тарасові Григоровичу женихівського нічого не було. Чоботи нашмаровані дьогтем, непокритий кожух,шапка смушева найпростіша, і в патетичні хвилини Тараса Григоровича вона падала на підлогу в день до сотні разів, так що коли б вона була скляна, то часто б розбивалася. Так, тоді я тільки про це й думала, а про духовний світ, про розум великого поета забула, кебети бракувало!..”  Якщо врахувати, що у відмові Шевченкові велику роль відіграли, знову ж таки, батьки (а татко Катерини-актриси міг свою доню і в старшому віці мало не до смерті відшмагати вірьовкою), то й взагалі будь-яке звинувачення Піуновій відпадає.

	„Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені”. “...видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя своего, за которую готов был положить душу свою.”  Запис у Щоденнику